четвер, 24 грудня 2009 р.

Хочу поділитися твором-роздумом моєї мами про долю Українського народу.

В посланні до євреїв говориться, що віра допомогла прийняти Божу волю Аврааму, коли він « послухався та й пішов, не відаючи, куди йде», вірою Мойсей… відрікся зватися сином дочки фараонової», бо « хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху», « вірою Авель приніс Богові жертву…і, вмерши, він ще промовляє!»

Читаючи біблійні тексти, відчуваю трагедійність історій життя цих людей-героїв. Героїв, тому що вони змогли піднятись над буденністю, тимчасовими мирськими втіхами, а залишились в гармонії з власною совістю, свідомістю, відданими вищому призначенню людини. Чому? Тому, що вони здатні були чути ГОЛОС БОЖИЙ !

Саме ці якості присутні у наших національних героїв, які уже не для себе жили, а для стражденного українського народу. І хоч трагічні їх долі, але вони є вічні світильники, які промовляють усьому людству: український народ є!!! І цей народ цінний в очах Божих !Бо він, як той наріжний камінь, який не можна відкинути. І від ставлення до України, до її збереження як суверенної держави з усіма атрибутами: єдиною мовою, помісною церквою, недоторканністю кордонів, залежить і доля сусідніх держав (або їх процвітання, або їх руйнація )

6 -12-2009

Для мене вже дивним є побоювання людей сьогодні щодо збереження суверенної держави Україна. Я знаю про намагання Росії зробити з нас маріонеткову країну, а потім свою провінцію, оголосити нас як державу, яка не відбулась. Але наївні зусилля супер-держави Росії проти Божої волі. Це Бог подарував нам незалежність, хоч ми на момент 1991 року не були ще сформовані як національно свідома монолітна українська спільнота. Значний стрибок українці зробили за останні 5 років, коли титанічні зусилля для відновлення генетичної пам’яті народу зробив своїми справами президент Віктор Ющенко. І навіть у разі необрання його на повторний термін президентства , ми вже не віддамо своєї незалежності, бо стали тим народом, у якого « схід і захід разом!»

Інша справа, що це може загальмувати наш шлях до реформ і подолання кризових явищ, але це вже залежить від відсотків, які набере на виборах Ющенко, що дорівнює відсоткам населення України, яке зуміло подолати руїну, або, як сказав класик, « в головах розруху».

І, якщо треба для оновленої України ростити нову людину 40 років ( згадаймо шлях Мойсея та ізраїльського народу по пустелі), то так і буде. Але Україна вже є ! Бо так хоче Бог !!!

24-12 2009.

Ірина Іріс.

понеділок, 30 листопада 2009 р.

Концерт Макаревича в Жовтневому

Сьогодні був на концерті Макаревича з ансамблем "Креольское Танго". Що сказати, майстерність є майстерність, інакше кажучи було класно.
Але окремо я хочу відзначити домінуючу атмосферу смутку в його піснях. Сум не пафосний, не трагічний, а якийсь такий реалістичний... Реалістичний в тому сенсі, що теми пісень особливо життєві і правдиві і тому чіпляють за душу по-справжньому.
Ось одна з таких пісень:




А тепер кліп на вже відому його пісню (на концерті її якраз не було), але все ж:

пʼятницю, 6 листопада 2009 р.

Ось такі позитивні вірші знайшла одна співробітниця

Коти-летуни
(автор: Василь Чудик)
 
Знаєш, хочу тобі розповісти, 
Що на тижні в один із захмарених днів 
Я тобі покажу у брудному зимовому місті 
Справжніх сірих  котів-летунів.         
 
Ми підемо удвох, нечутно взявшись за руки, 
Розуміючи все без даремних облудливих слів,
І побачим сумних – бо ж так скоро хвилина розлуки –  
Справжніх сірих котів-летунів.                       
 
Стане сумно і нам, та ніяких пояснень не треба. 
На порозі весна, і час вирушати на схід;
І за мить у брудному зимовому небі  
Ми побачим чарівний котячий політ. 
 
Що з того, що котів цих колись я придумав у пісні; 
Їх немає в природі – це скаже нам кожен, мабуть;
Я тобі покажу їх в брудному зимовому місті;

Ти в них віриш – а значить, вони десь живуть.

***

Ілюзія життя
(автор: Василь Чудик)
 
Чого бракує нам – тепла,
А може світла, може див,
А може слів простих.
Давай обійдемось без них.
Пуста палітра – дощ всі фарби змив.
 
Ми лиш безкрилі пташенята,
Ні страху в нас, ні каяття.
Ми лиш чіпляємось за грати,
А нам здається за життя.
 
Чого бракує нам, тобі й мені.
І не моя вина,
Що сонце ділиться навпіл, на два вогні.
Давай-но сядемо за стіл,
Налий вина собі й мені.
 
Ми мов безкрилі пташенята,
Ні страху в нас, ні каяття.
Ми лиш чіпляємось за грати,
А нам здається за життя.
 
Чогось бракує нам, лиш не питай мене,
Бо мабуть завтра все мине,
Разом з цим смутком, з цим дощем.
То все пусте, налиймо ще.
 
Ми мов безкрилі пташенята,
Підкинь нас – ні, не злетимо.
Ми лиш щороку відзначаєм дати,
А нам здається живемо.

вівторок, 21 квітня 2009 р.

Невеличка мандрівка у Великодню неділю.

Недільний Святковий настрій хотілося використати на щось позитивне, а оскільки в робочі дні на велосипеді особливо не покатаєшся, тож вирішив розгулятися на вихідні. Плану особливого не було, а було лишень бажання виїхати кудись за місто. Чесно кажучи всі мали поїхати в Буки і я планував кататися самотужки, однак "Букинський прорив" дещо відклали і таким чином до мене приєдналися ще двоє Екстримтурівців. За це їм велика подяка. бо без них моя мандрівка була би певно коротшою і не такою веселою.
Загалом кататися на лівому березі Дніпра легко - рівнина, нема особливих гірок і якщо вітер не в лице і ти не потрапив у болото, то пересуватися можна доволі швидко і без титанічних зусиль. Так ми доїхали до Зазимья, а от на шляху до Пухівки болото нас таки знайшло. Звісно трясовина нам не трапилася, але ноги ми таки підмочили перебираючись через штучні канали водовідведення. Як ненормальні герої іти кругом ми несхотіли за що й поплатилися :-). Якщо через перший канал ми перебралися без проблем по вже насипаному з гілляк броду, то шлях через другий канал, а вертатися вже геть не хотілося, довелося будувати самотужки. Тож бездоріжжя з нас було досить і решту шляху до Хотівки і назад до Києва ми проїхали трасою.

Невеличкі ремарки:

Мушу зазначити що в лісі ми з себе пострушували купу кліщів. Будьте пильні!
Детальніше читайте на форумі велокиєва тут:
http://www.velokiev.com/forum/viewtopic.php?f=11&t=56361

Дещо попсувало настрій сміття, яке досить часто трапляється де б ти не їхав, а ще гірше як воно горить. Коли вже наша цивілізація стане досить цивілізованою щоб хоч за собою прибирати?

Оскільки покатушка Великодня, то і відкриває її Церква в селі Зазимьє:



Першу половину нас супроводжував один місцевий, але сфотографувати себе зблизька не дозволив :-)

Фантастична занедбана техніка радянських часів. Гідна декорація для, скажімо, "Сталкера":






Ну як таке оминути :-)


Форсування каналу:



І світло-забавки на березі Десни:



Трошки більше можна побачити тут:
http://picasaweb.google.com/Mykhas.Vynohradskyy/2009_04_19_#